Цьогоріч українських фільмів буде багато, і лютий в цьому плані особливий, бо за цей місяць у кінотеатрах можна буде (і варто) побачити щонайменше чотири українські стрічки. Про кожну з них коротко, але змістовно розповімо в цьому матеріалі.
“Стоп-Земля” (зараз)
Про фільм Катерини Горностай ви вже могли чути, бо прокат його почався у січні. Втім, на нього все ще можна встигнути сходити в лютому, якщо ви ще не встигли це зробити. Хоча певною мірою фільму пощастило стати символом того, чим може бути наше кіно — це радше свідоство не амбіцій, а щирості. Українське кіно, як відомо, має певну сором’язливість щодо сучасності. Надто ж ця сором’язливість стосується кіно підліткового. Історії дорослішання в нас знімають нечасто, а це стрічки напрочуд потрібні. Перш за все людям, близьким до віку, показаному у фільмі. Окремий плюс ще й у тому, що підлітків справді грають підлітки, бо те, що в кіно та серіалах замість дійсних представників цього віку ми бачимо кремезних молодих людей, яким давно за 20 — проблема міжнародна.
Найкращі вихідні (2 Лютого)
У сучасної української комедії є певна стигма. Але це не означає, що у нас немає фільмів та режисерів, які не намагаються зробити щось у цьому напрямку. Зазвичай якщо у таких фільмах зайняті Ада Роговцева (як у випадку фільму Михайла Хоми “Де гроші”) та/або Ірма Вітовська (дилогія Антоніо Лукіча “Мої думки тихі”), то це вже певний привід звернути на стрічку увагу. Однак у “Найкращих вихідних” є ще власна цікава концепція — намагання зробити кінематографічне продовження фестивалю Atlas Weekend. Перший трейлер вийшов обнадійливим, але й сама стрічка вже за рогом, тож є сенс подивитись на те, чи вийшло заявлене у цьому трейлері.
Генделик (3 Лютого)
Фільм Тараса Дударя мав довгий і непростий шлях до глядача. Перші фестивальні покази та прем’єра екзистенційно-містичної комедії відбулися ще у 2019 році, однак широкий прокат був запланований на 2020 рік…. аж раптом стався COVID-19. Цікаві мета-жарти та світло в кінці тунелю кризи середнього віку — фільм має всі шанси стати гідними ліками від традиційної хандри, яка спіткає в лютому значно більше людей, ніж можна було б подумати.
Носоріг (17 Лютого)
Ще більш довгим та тернистим виявився шлях у нової стрічки Олег Сенцова. Її режисер починав знімати двічі. Перший раз у 2013 році. Тоді було зроблено перерву через Революцію гідності, але продовжити зйомки надалі в Криму в 2014 році не судилося. Захоплений тоді у полон Сенцов встиг взяти участь у режисурі «Номерів», які вийшли у 2020 році. Тоді вже звільнений режисер бачив фільм на прем’єрі, але попри всі намагання Ахтема Сеітаблаєва бути другою скрипкою, не вважає це дійсно “своїм” фільмом.
Тож стрічка-учасник Венеційського кінофестивалю “Носоріг” — це дійсно повноцінне повернення Сенцова до режисури. А ще це фільм про українські 1990-ті такими, якими вони були. Від “Території “А” в змаганні з російською попсою до “биків” на 600-х в змаганні з законом та здоровим глуздом. Але разом з тим це і своєрідна рефлексія на тему тих часів, яка досі була необхідна українському суспільству. Бо раніше озирнутися назад і переосмислити ці десятиріччя багатьом здебільшого вдавалося за допомогою російського кіно. Яке нам, будемо чесними, ніколи не підходіло повністю.
Важливо додати, що є не тільки сенс, а ще й гарна можливість надолужити перегляд попередніх робіт Олега Сенцова. Його режисерський дебют, кіберспортивна драма “Гамер” (детальніше про неї тут) та “Номери” наразі доступні до перегляду на стрімінґовому сервісі Takflix.
Cподобалася стаття? Підтримай PlayUA
На платформі Donatello ви можете підтримати нас як одноразовим донатом, так і оформити щомісячну підписку. Усі наші підписники на Donatello отримують цифрові або фізичні приємнощі залежно від суми донату. Долучайтеся до нашої спільноти!